Творчість учнів

Реклама торгової марки «Мілка»

   Любі мої однокласники, а ви знаєте: розвіяти сум на душі дуже легко. Потрібно зробити небагато- купити ось такий шоколад марки «Мілка». Його смак такий чудовий, ніжні горіхи роблять його ще смачнішим. Ми як технологи рекомендуємо звертатись лише до цієї марки: вона найкраща і подарує всім велику насолоду. Вживайте шоколадку фірми «Мілка», не пошкодуєте ніколи у своєму виборі :ціна її доступна, а смак неперевершений.

                                                                                        Підготували:

Копняк Богдан та Дундук Марина

Реклама торгової марки «Рошен»

    Ми хочемо вам розказати про відому торгову марку « Рошен». Ця шоколадка є найсмачніша, ми впевнені у цьому на 100 %. Ви бажаєте її скоштувати-купіть в будь-якому супермаркеті за супер ціною. Якість її найкраща з усіх шоколадних виробів, смак такий чудовий, скуштувавши шматочок, захочеться і ще вам ласувати цієї шоколадочкою. Шоколад не даремно називають продуктом щастя: потрапляючи в наш організм, він стимулює утворення ендорфінів, які позитивно впливають на емоційний стан.
     Тому ми рекомендуємо лише цю торгову марку «Рошен», ваш вибір у ваших руках, все залежить від вас, сміливо ідіть та купуйте ці ласощі.

      Підготували учениці 9 класу

Драчук Марина та Ільніцька Ольга

Повідомлення історика І групи

Копняка Богдана, учня 9 класу

Перші відомості про шоколад європейці отримали від американських індіанців, ті ще за півтори тисячі років до н.е. навчилися готувати з какао- бобів тонізуючі напої.
Науковці стверджували: древня цивілізація ольмеків вперше спробувала напій із какао-бобів. Вживати його могли лише вожді та жерці в особливих випадках.
Цивілізація індіанців майя прийшла на зміну ольмекам , вони почали готувати напій із бобів какао-дерева.
                                      

Какао – невеликої величини дерева, що ростуть обабіч екватора та у густих вологих лісах верхів’їв Амазонки. Листя цілісне, лапчасте; квітки невеликі, червоно-бурі, ростуть прямо з кори дерева пучками.
Плід великий, суницеподібний, загальною формою нагадує лимон, що має подовжні борозни.
Шоколад тих часів – холодний підбадьорливий еліксир, створений з обсмажених какао-бобів з їхньою солодкавою гіркотою, води та перцю чилі.

Повідомлення історика ІІ групи

Ільніцької Ольги

Згодом цінність какао-бобів дуже виросла, їх почали використовувати у якості монети, валюти : за 100 бобів можна було купити раба. До наших днів дійшли історії про “шоколадних фальшивомонетників”: вони діставали боби із стручків, ті набивали піском, склеювали і пускали в хід.
Пізніше на землі індіанців прибули могутні іспанські конкістадори, вони швидко освоювали чудеса цього світу, привчилися і до шоколадного напою. Застосовували його з лікувальною метою  при розладах травлення й дихання  і навіть рятувались ним від укусів змій. Крім того, чудодійна мазь з какао захищала шкіру від пекучих променів сонця.
Повертаючись додому, заповзятливі іспанці не забули і про какао-боби, і про пристрої для виробництва какао. Вони трохи модифікували рецепт: тепер чоколатль (так  тоді називався цей напій ) включав корицю, мускатний горіх, цукор та подавався гарячим.
Невдовзі цей напій завоював всю Європу.

Повідомлення історика ІІІ групи

Третяк Софії

Швейцарці подрібнили обсмажені плоди какао в дрібну крупку – це був чистий натуральний шоколад. А далі все було просто: змішавши терте какао, какао-олію, цукор та ваніль, швейцарці презентували світові акуратну шоколадну плитку майже в її сучасному вигляді. Через якийсь час почали у шоколадну масу додавати товчені горіхи, молоко.
А в кінці XIX cт. відзначилися кондитери Російської імперії: вони запропонували світові шоколадну плитку з неймовірними начинками – лікерами, коньяками, мигдалем, родзинками та  цукатами.

УКРАЇНЦІ ПАМ’ЯТАТИМУТЬ

Залишив рідний дім, і батька, й матір.

Залишив все і кинувся в кривавий бій.

Тепер співають колискові лиш гармати.

Лише вони тепер довідались про біль.

Немає в тебе більше радості і миру,

Лиш обстріли, товариші, блокпост.

Немає більше спокою в родинах.

Нема того, хто б щастя їм приніс.

Але ми молимось – і усміхнеться воїн,

Повернеться додому він живий.

Не буде більше ненечка самотня,

Не буде більш кричати: «Боже мій,

Не дай йому загинути в безодні,

Не дай потрапити до тих ворожих рук.

Хай обстріли припиняться сьогодні,

Хай буде мир і щастя всім навкруг».

Ми так надіємось, що світлим ранком

Страшна війна  припиниться  на Сході,

Повернуться з АТО всі наші танки,

За  перемогу будемо  ми горді.

Не забуваймо тих, хто став  до бою,

Хто став обороняти рідний край.

Українці пам’ятатимуть надовго,

Вуста промовлять : «Ти не забувай!».

Копняк Богдан, учень 10 класу

СЗШ І-ІІІ ст. № 3 м. Гайсина

Портретний нарис Ганни Лютої

    Писати про відомих людей досить важко… Їх біографії вивчають спеціалісти-біографи, їхнім життям, вчинками, ідеями цікавиться широке коло зацікавлених і випадкових осіб. З часом до цих людей приходить і слава, і винагорода, інколи навіть і за незначні досягнення. Про них не забувають ніколи.

    На мою думку, ми повинні досліджувати життєвий шлях тих людей, про яких, дійсно, потрібно розповідати і вивчати, поки в нас ще є для цього час. Можливо, втрату цієї інформації наступні покоління нам ніколи не пробачать!

    Людиною, яка, справді,  заслуговує такої уваги, я вважаю Люту Ганну Яківну, жительку села Куна, що на Гайсинщині. Ця жінка  за дев’яносто два роки свого життя побачила жахи голодомору, боротьбу за владу, репресії  та  ІІ світову війну. Її історія унікальна, а вчинок її родини гідний того, щоб його пам’ятали .

Голодомор 1932-1933 років не оминув родину Лютих. У ті страшні роки всі   їли квашені буряки, замість хліба, інколи купляли качани від кукурудзи, їх молотили, висівали, додавали трохи житньої муки і випікали коржі. Також варили куліш з розтовченого зерна, яке приховували на горищі. «Коли була ще дитиною, ходила на леваду, яка знаходилась далеко за селом, і рвала щавель, що ріс там. Таке  і їли!» - пригадує Ганна Яківна.

Врятувала родину корова, яку кілька років до цього купив батько. Хто мав корову , той виживав. Запасів майже не було, адже кожну хату ошукували на наявність зерна, картоплі…  Забирали все, що знаходили, а люди, побачивши це, почали закопувати їжу в землю. Розпалювали  піч соломою, на ній же й спали.

Ось так ця родина і пережила голодомор тридцятих років. Але нове нещастя було не за горами…

   Родина Лютих постраждала через війну більше, ніж можна собі уявити. Велике горе  прийшло у їхню сім’ю несподівано: загинув батько та два брати. Ганна Яківна з матір’ю залишилися одні і самотні.

   Весь час працювала вдова та дівчинка на полі, заробляючи собі на життя. Ганна Яківна згадує: «Я через цю землю  залишилась без сім’ї . І люблю її, як свою сім’ю». Робота була важкою, а до того ж керівництво з колгоспу обіцяли виселити вдову з дитиною з хати, якщо ті не відбудують  нової, що вони разом і зробили.

   Ще Ганна Яківна зізналася у тому , що на початку війни родина переховувала єврейську сім’ю, коли була тим загроза. Батьки сімей були дружніми і часто зустрічалися через роботу, коли батько Ганни  перевозив муку і  зупинявся в буфеті, де працював старий єврей. Його родина жила неподалік, тому молодше покоління також знайшло спільну мову. Смертельної загрози для них, на щастя, не було, але Люті допомагали їм, отримуючи допомогу і від них.

   Згодом Ганна Яківна вийшла  заміж за військового  і деякий час жила у місті. Але вона роботи в полі не покидала і постійно важко працювала, оскільки іншої можливості заробітку  не було.

«Земля – кормушка. Вона як матір, тільки без обмеження в часі, тривалості життя. Ти її кормиш – вона віддячить.» - говорить Люта, описуючи свою нелегку роботу. За все своє життя вона була змушена спробувати багато професій, але і досі працює на землі.

     Історія цієї дивовижної жінки  Ганни Яківни захоплює тим, що людина, переживши неминучі роки голодомору та війни , зі смутком  та тривогою згадує той нестерпний біль, який був нанесений на її життєву дорогу. Але її  прожите довге життя  є доказом того, що вона була завзятою робітницею, турботливою матір’ю  та покірною дружиною. Історичні події , які спричинили  рану на серці жінки, не загоються та не забудуться ніколи, будуть супроводжувати її весь час.

Учениця 10 класу Лізавенко Олена